Національно-патріотичні

Версія для друкуВерсія для друку

Туристичні маршрути Полтавської області,

які сприяють патріотичному вихованню молоді України:

 

«Гоголівські місця Полтавщини»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – м. Миргород – с. Гоголеве (Шишацький район) – с. Великі Сорочинці (Миргородський район) – смт Диканька – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 231 км. Екскурсія розрахована на 8 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія культурно-пізнавального напрямку на батьківщину класика світової літератури М.В. Гоголя.

   Кажуть, щоб зрозуміти письменника, треба побувати на його батьківщині. Дана туристична подорож запрошує відвідати батьківщину видатного творця слова, класика світової літератури – Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852 рр.).

   Незабутня мандрівка дозволяє зануритись у неповторний світ дитинства великого письменника, доторкнутися до глибинних витоків його літературної творчості. Це своєрідна подорож у часі туди, де народився, жив і творив М. Гоголь. Тільки відвідавши Малу Батьківщину письменника, можна збагнути його безсмертний творчий доробок. Екскурсійна подорож розрахована на широке коло слухачів: від учня та студента до більш обізнаного із творчістю письменника туриста. Окрім чудових і неповторних краєвидів центральної частини Полтавщини, маршрут передбачає відвідування двох диканських церков – Миколаївської та Троїцької, Національного музею-заповідника в родовому маєтку Гоголів-Яновських у селищі Гоголеве (Шишацький район), унікальної пам’ятки барокової архітектури Спасо-Преображенської церкви у Великих Сорочинцях (Миргородський район), де хрестили письменника, Великосорочинського літературно-меморіального музею М.В. Гоголя.

   Миргород, Сорочинці, Диканька – завдяки М. Гоголю вони відомі кожному зі шкільних років. Книга під назвою «Вечори на хуторі біля Диканьки» принесла славу двадцятидворічному Миколі Васильовичу. «Сорочинський ярмарок» – так звалася перша повість у цій книзі. М.В. Гоголь назавжди обезсмертив ім’я краю, де він народився і виріс.

 

«Від Скіфії до Русі»

Маршрут екскурсії: м. Полтава – смт Котельва – с. Більськ (Котелевський район) – м. Полтава.

Загальна протяжність маршруту: 156 км. Екскурсія розрахована на 7 годин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія історико-культурного напрямку, ознайомлення з ландшафтними залишками столиці стародавньої Скіфії та її околиць.

   За 10 км західніше районного центру смт Котельви на правому березі Ворскли, поряд з с. Більськ, знаходяться залишки найбільшого поселення Європи доби раннього заліза – Більське городище VІІ-ІІІ ст. до н.е. Городище розташоване у межиріччі Ворскли та її притоки Сухої Груні в межах Котелевського, Зінківського районів Полтавської області та Охтирського району Сумської області. Територія Великого Більського городища – це комплекс трьох укріплень: Західного, Східного та найбільш пізнішого – Куземинського. Всі вони об’єднані рукотворним земляним валом довжиною понад 30 км і заввишки іноді до 7 м. Загальна площа Більського городища понад 4,5 тис. га, у межах Полтавської області – 3,7 га. Батько Істрії Геродот у ІV ст. до н.е. назвав ці землі столицею стародавньої Скіфії містом Гелон. 

   Величезні розміри Більського городища притягували багатьох дослідників. Серед них і французький інженер на службі королівської Польщі Г.Л. де Боплан, який оглянув городище на початку ХVІІ століття. Перші археологічні обстеження зробив чернігівський історик О. Шафонський влітку 1784 року. Локальні обстеження південно-західної частини городища виконав у 1888-1889 роках полтавський археолог І. Зарецький. Експедиція графа О. Бобринського 1897 року першою встановила належність Більського городища до скіфської доби. Масштабні дослідження городища виконала у 1906 році експедиція В. Городцова. За один археологічний сезон було віднайдено понад однієї тисячі предметів побуту, прикрас, військового знаряддя.

   У 1994 р. українськими і німецькими археологами Інституту археології НАН України і Гамбурзького університету були здійснені чергові розкопки всесвітньо відомого Більського городища на Полтавщині, що тривають і понині (є можливість відвідати археологічні розкопки україно-німецької експедиції). Тут також працюють вчені з багатьох інших країн світу. Археологи виявили біля 50 нових поселень, рідкісний житлово-побутовий комплекс зі старовинними виробами VII ст. до н.е. На думку спеціалістів, це повністю підтверджує факт існування високоцивілізованої землеробської держави на середній Ворсклі в VII-Ш ст. до н.е. Ця держава охоплювала значну частину Дніпровського лісостепового лівобережжя України. Її столиця, вже згадуваний Геродотом, Гелон – дерев’яне місто в землі будинів, займала площу понад 5 тис. га і нараховувала не менш ніж 50 тисяч мешканців.

   Об’єкт може бути цікавим не тільки для фахівців, але шанувальників старовини, які зможуть взяти участь у розкопках.

 

«С. Петлюра в м. Полтава»

Маршрут екскурсії: по м. Полтава (вул. Зигіна, 20 (Місце садиби родини Петлюри, колишня вул. Загородна) – вул. Сковороди, 18 (Полтавська державна аграрна академія, пам’ятна дошка С. Петлюрі) – вул. Козака, 2 (Будинок військового шпиталю, бувший Архієрейський будинок) – вул. Козака, 8 (Будинок Павла Комличенка – соратника С. Петлюри по ,,Українській громаді”) – вул. Жовтнева, 11 (Будинок родини Русових, колишній Воскресенський узвіз, буд. 2) – вул. Фрунзе, 38 (Будинок Виноградових) – вул. Патріарха Мстислава, 11 (Будинок Скрипників – родини племінника С. Петлюри патріарха Мстислава, засновника Української автокефальної церкви).

Загальна протяжність маршруту: близько 8 км. Екскурсія розрахована на 2 години 30 хвилин.

Тематичний напрямок екскурсії:

автобусна екскурсія центральною частиною міста Полтави, що ознайомить екскурсантів із місцями обласного центру, пов’язаними із життям українського державного, військового та політичного діяча, публіциста, літературного і театрального критика С.В. Петлюри.

   Родинним містом Симона Петлюри була Полтава. Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 року в сім’ї полтавського міщанина і зріс в оточенні української  родини з міцно закоріненими традиціями родинної любові, пошани, віри і вірності.

   Рід Петлюри походив з козаків Запорізької Січі. Василь Павлович Петлюра – батько Симона, народився в 1840 році у Полтаві. Успадкував від батька ізвозне підприємство, розширив «кінну біржу», мав три виїзди та двох найманих візників. Обслуговував весілля, похорони, поїздки адміністративних осіб поза межами Полтави, екскурсійні маршрути. Сім’я Петлюри – чотири синів та п’ятеро дівчаток (три померли в дитинстві) виростали в українській духовно-побутовій атмосфері, були ревними віруючими, шанувальниками української народної пісні. Мати Петлюри – Ольга Олексіївна з роду козаків, що жили на околиці Хрестовоздвиженського монастиря в Полтаві. Ольга Олексіївна мала лагідну вдачу і ніжну душу. Знала силу старих українських пісень, володіла розкішним сопрано й не тільки над колискою своїх дітей, але й у віці 60-65 років чарувала ще всіх своїм співом. Ольга Олексіївна вміла лікувати очі, особливо, хто мав більмо. Не раз, зазвичай під неділю, двір був повний возів, а пацієнти приїжджали з Зінькова, Санжар, Кобеляк. Своє лікування вона починала і закінчувала молитвою. Сім’я жила в старому трикімнатному будинку на вулиці Загородній. Будинок одноповерховий, дерев’яний, обложений цеглою, критий бляхою. На подвір’ї знаходився літній будинок, сарай, колодязь та відхідник. Після смерті батьків в будинку до 1937 року проживали сестри Петлюри – Феодосія та Марина. Після їх смерті (розстріляні більшовиками) в будинку ніхто не жив, він занепав. У 1960 році будинок взагалі знесли.

   Симон початкову освіту одержав у церковно-парафіяльній школі, закінчив першим учнем духовне училище, поступив до духовної семінарії. Заробляв сам, даючи вже в духовному училищі допоміжні лекції своїм товаришам. Перейшовши до семінарії й там заробляв лекціями, даючи їх не тільки учням семінарії, а й учням інших середніх шкіл у Полтаві. Три рази його звільняли з семінарії. Два рази його врятувало втручання полтавського епіскопа Ілларіона, та обер-прокурора Сенату Случевського. Хоч С. Петлюра і був в очах начальства «революціонером», проте ніколи не кепкував з релігії, як в ті часи «заради моди» робили старші семінаристи та студенти вищих шкіл. Симона вважали за «непоправного мазепинця», що в очах семінарського начальства було значно меншим злом, ніж соціаліст. Цінували викладачі і повагу Симона до історії церкви, що була пов’язана з Україною, її минулим.

   Вже в зрілому віці він приділяв церковній справі багато уваги. І коли 22 січня 1918 року на Софійській площі в Києві урочисто зачитували Універсал Центральної Ради, протоієрей Василь Липківський, майбутній митрополит Української церкви ні до кого іншого, як до Петлюри, звернувся прилюдно з благословенням. Він сказав йому такі зворушливі слова: «Ти, сину мій, Симоне, воюватимеш за Україну мечем, а я боронитиму її хрестом». І ці слова справдились.

   Симон Петлюра навчався у духовному училищі та семінарії з 1891 навчального року по 1901 рік у віці від 12 до 22 років, тобто тоді, коли людина мужніє і фізично, і духовно, коли формується її характер та світогляд. Ці дві полтавські духовні школи становили на той час єдину цільність, перебуваючи під наглядом Святішого Синоду і виконували завдання підготовки кадрів духовенства – священників. Відколи Симон з’явився в бурсі, до його імені почали додавати Іонім або Зилот. Перебуваючи в духовному училищі, Симон почав вчитися грати на скрипці, опанував мистецтвом диригування, виявляв хист до шкільних вистав, що їх улаштовували учні до різних церковних свят. За спогадами семінаристів, Симон брав жваву участь у них як артист і навіть – як режисер, причому, завжди вибирав назви сіл та імена суто народні, як наприклад: Вишневка, Дубрівка, а імена – Ничипор, Свирид та ін. Зазвичай, це були інсценування оповідань на зразок бурсацьких інтермедій.

   1899 року в Полтаву переїхала сім’я Русових. Пізніше, у 1923 році в листі до Софії Русової Симон Петлюра писав: «З моїх ще юнацьких років схоронились свіжими спогади про родину Русових як осередок активної культурної праці для добра нашої Батьківщини. І тепер я пригадую, з якою охотою я ходив до помешкання Вашого в Полтаві, і скільки позитивних вражень виносив з тих одвідин, багато запозичаючи для себе з тих розмов, що там відбувалися…».

   Саме в квартирі Русових 9 лютого 1900 року, на Шевченківські свята, відбулася зустріч громадівців з Миколою Міхновським, який вперше зачитав свій маніфест «Самостійна Україна». В цей день на святкування в Полтаву з Харкова прибули В. Антонович, О. Мацієвич, М. Міхновський та інші. Полтавську громаду представляв Симон Петлюра. Юрій Коллард, який був також присутній на зустрічі, пише: «Микола Міхновський виголосив промову на тему необхідності збройної боротьби за права українського народу… Беззаперечно ідея Маніфесту «Одна єдина, нероздільна, вільна самостійна Україна від Карпатських гір до Кавказьких» надихнула Симона Петлюру на подальшу революційну діяльність. І тому природно, що коли в березні 1900 року з ініціативи Михайла Русова в Полтаві створюється осередок Революційної Української Партії (РУП) Симон Петлюра зі своїми однодумцями-громадківцями входить до лав цієї партії». 

 

"Стежками мандрівного філософа"

Маршрут екскурсії: Харків - Бабаї – Куряж- Вільшани - Сковородинівка – Валки - Полтава – Чорнухи - Охтирка – Харків.

Загальна протяжність маршруту: 710км. Тривалість екскірсії 2 дні.

   Народився в сотенному містечку Чорнухи Лубенського полку, що нині на Полтавщині (Україна), у козацькій родині. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, малоґрунтовним, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина у Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х рр.

   Мати Пелагея походила зі Шанґіреїв, рід яких виводиться з козаків Канівського полку, що мали кримськотатарське походження, вихрещених у часи Хмельниччини. Григорій мав старшого брата Степана, який здобув освіту у Бреслау. З дитинства ріс «чудним» хлопчиком, заглибленим у свої думки, до господарської роботи непридатним. Влітку 1730 його віддали до 4-річної дяківської школи в Чорнухах.

   У серпні 1734 Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. З перших академічних (ординарних) класів (аналогія, інфима) вивчали руську книжну, польську мови і поступово переходили на латину, яка ставала основною в подальших класах (граматика, синтаксима, поетика й риторика); також вивчали церковнослов'янську. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку. Крім того, в класах поетики й риторики за бажанням проходили екстраординарні класи грецької, гебрайської та німецької мов. Навчався Грицько дуже добре, багато часу проводив в академічній бібліотеці, опанувавши твори античних авторів. Певний вплив на нього мав викладач екстраординарних класів Симон Тодорський; їх проходив у 17381740 роках. Свого часу Тодорський навчався в університеті Галле і був близький до пієтистів. У 1740-му юний Сковорода перейшов до класу філософії, який передбачав 2-річне навчання. Філософію викладав Михайло Козачинський. Проте філософський курс базувався на інтерпретаторах Арістотеля — попри те, що в Західній Європі вже відбулася Наукова революція.

   Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 року юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. На той час він ще не закінчив курсу філософії. До Петербурга прибув 21 грудня. У придворній капелі виконував партії альта в операх, літургіях, на маскарадах. У той же час, не виключено, писав духовні канти, літургійну музику, наприклад, йому приписували авторство «Іже херувими».

   Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, можливо, через втрату голосу, отримавши чин «придворного уставника», що дорівнював XIV класові Табеля про ранги і означав дворянство з титулуванням «ваше благородіє». Не бажаючи прийняти постриг у монахи, повернувся до Києво-Могилянської академії, аби закінчити курс філософії. 

 

"Довженко і Полтавщина"

 

Маршрут екскірсії: м. Полтава – смт. Шишаки – с. Яреськи

Загальна протяжність марщруту: 151км. Тривалість екскірсії: 8 годин

   Олександр Петрович Довженко (29.09  1894, хут. В'юнище, нині у межах смт. Сосниця25.11. 1956, Передєлкіно, Московська область) — український радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Найстаріший із відомих його предків був козак Карпо Довженко, який у середині ХVIII ст. переселився з Полтавщини. У ті часи с. Жуки було вотчиною полтавських полковників.

   У 1927 Олександр Довженко  шукав місце для натуральних зйомок фільму «Звенигора». У цьому йому сприяв видатний художник і архітектор Василь Кричевський, який з 1925 р. працював на Одеській кінофабриці архітектором-декоратором і науковим консультантом. Допомагаючи Довженку вибрати найпоетичніші місця і знайти найкращі точки для їхньої фіксації, Кричевський привозить його на Шишаччину, яку добре знав. Тут же він знайомить Олександра Петровича з археологом Михайлом Рудинським, який надає консультації з найдавнішої історії краю. Для огляду екскурсантів можна запропонувати Шишацький могильник черняхівської культури на околиці Шишак, селище скіфського часу на Бутовій горі.

   У с Яреськи Шишацького р-ну. Увазі екскурсантів пропонуються об’єкти, пов’язані з творчістю Олександра Довженка: пам’ятник Олександру Довженку; пам’ятник Василю Трубенку – кіногерою фільму "Земля"; меморіальна дошка на садибі Федора Корсуна, в якій квартирував Довженко; місця, де діяв місцевий театр Дмитра Трощинського і де працювала зйомочна група Довженка; Яресківський народний краєзнавчий музей, де зберігаються особисті речі Довженка.

 

Наверх ↑